Уже більше року українці різного віку, статі та професії боронять нашу державу на фронті. MK Legal Service не залишилася осторонь — 4 учасники команди також приєдналися до лав Збройних сил України. Олексій Ільющенков, у мирний час очолював ІТ/ТМТ практику компанії, готував договори на розроблення програмного забезпечення, перевіряв стан кібербезпеки підприємств і працював над виходом ІТ-лідера на європейські ринки. А сьогодні він як доброволець зі зброєю в руках поділився власними відчуттями від служби та порівняв її з роботою ІТ-юристом.
— Як юристу бути військовим — складніше, ніж іншим, легше, чи так само?
— На мою думку, у деяких питаннях служби — легше, в інших — навпаки, відчуваєш брак корисного досвіду. Так, з юридичним бекграундом легше написати рапорт, допомогти оформити акт інвентаризації, наприклад, трофейної зброї тощо. А от коли треба відремонтувати автомобіль чи розкрутити лафет міномета, то хтось із досвідом автомеханіка буде корисніше. І тут ми якраз один одному допомагаємо. Загалом же, юрист такий само військовий, як усі інші.
— Чи є юристи зараз у вашому оточенні військових?
— Наскільки мені відомо, то ні. Знаю будівельників, ІТ-шників, перекладачів, вчителів, студентів, навіть бізнесменів і директорів компаній, а от із юристами якось не склалося.
— Як прийняли рішення приєднатися до ЗСУ?
— Не без вагань. Сумнівався, чи буду корисним. Зрештою усе вирішило те, що якраз мій брат повертався в Україну з-за кордону, і ми домовилися піти разом на службу. Зустрілися в Запоріжжі, звідки ми родом, там уже нас записали в місцеве ТрО.
— Чи допоміг хтось у цьому рішенні, з ким радилися?
— Радився із сім’єю, друзями, колегами по роботі. Але на мою думку, вирішальну роль зіграла внутрішня потреба зробити все від тебе належне, щоби потім не докоряти собі.
— Як готувалися до служби, що допомогло увійти в цю атмосферу?
— Деяке розуміння служби в мене вже було: упродовж 2014–2015 рр. ходив на військовий вишкіл, який проводили громадські організації в Києві. Але вже до 2022 р. багато вже забув чи втратив навички.
Саме в нашого підрозділу нормальної бойової підготовки не було. Нас сформували й майже відразу відправили на фронт у березні, коли, як я розумію, було не до цього. Відтоді, батальйон постійно на фронті, без ротації. Улагоджуватися та навчатися приходилося з коліс, часто один в одного. На початку дуже допоміг досвід і поради хлопців, які були в АТО/ООС. Імхо, на них тримався наш підрозділ.
— З чого почали та чим займаєтеся зараз?
— Перші пару місяців я служив у піхоті, другим номером кулеметника. Потім у батальйоні була сформована мінометна батарея, я освоїв мінометну спеціальність і, відповідно, перейшов уже до неї. Хотілося б більшого калібру, але працюємо й тим, що є.
>— Як пройшли перші тижні, місяці служби?
— Перші місяці були дуже сумбурні. Упродовж 5 днів із нас у штабі ТрО сформували роту, уже 5 березня ми прийняли присягу, а через 15 днів ми вже опинилися на передовій та допомагали займати села і тримали позиції в лісосмугах. На початку бракувало всього: умінь, зброї, досвіду, транспорту. Дуже виручали волонтери.
Звісно, не в усьому був позитив: довго довелося чекати на нормальний документальний супровід роботи підрозділу в перші 2–3 місяці. Через відсутність документів наші загиблі та поранені не оформлювалися як такі, що сталися під час виконання бойових завдань. Але згодом це вдалося виправити.
— Порівняйте емоції від своєї звичної роботи та від служби — що більше радує?
— Найбільше позитиву приносить виконання роботи так, як треба, як тебе вчили, що потім приносить результат. У цьому мої емоції й від цивільної роботи, і від служби збігаються.
— Ви — ІТ-юрист. Чи якось дотичність до ІТ-сфери зіграла вам на користь?
— Точно допомогла отримати через керівництво моєї цивільної роботи «Старлінк» та рації для нашої роти. Украй важливо мати зв’язок там, де вже й мобільна мережа не працює. Дотичність до ІТ-сфери також допомогла, коли я перейшов уже в мінометники. Було легше навчитися працювати з програмою для обрахунків стрільби.
Та й загалом, війна зараз дуже технологічна й зав’язана на ІТ-рішення — БПЛА для розвідки, системи відеоспостереження на спостережних пунктах, програмне забезпечення для артилерії, шифрування рацій тощо. Ці й інші ІТ-рішення значно посилюють підрозділ, який зміг їх застосувати проти ворога.
— Як знання програмування чи як працюють, програми, може допомогти в управлінні військовою технікою?
— Знання з ІТ добре накладається на перелік навичок і вмінь, які мають бути в сучасного солдата. Складна техніка для ефективної роботи вимагає розуміння, як вона функціонує. Відповідно, якщо ти в цивільному житті стикався із чимось подібним, то набагато легше і швидше зможеш освоїти необхідні військові навички.
— Якщо порівняти ІТ-компанію та військо, чи бачите ви щось спільне? Назвіть кілька моментів.
— Важко сказати. Можливо, спільними є проблеми, які постають і перед ІТ-компанією, і перед військом у тому плані, як синхронізувати дуже різних людей в один механізм, який працюватиме як годинник. І в цьому питанні в мене склалося враження, що в ТРО бардака набагато більше, ніж в ІТ-компанії. Звісно, це були перші місяці, і зараз у таких структурах ситуація краще, але в будь-якому разі є над чим працювати.
— Як тримаєте контакт із командою?
— На жаль, до останнього часу не мав можливості тримати тривалий контакт. Коли постійно живеш у лісосмузі, важко підтримувати такі зв’язки. Інколи телефонував чи писав листи прямо, як в анекдотах, з окопу. Перші місяці взагалі дуже смішно було — по тобі обстріл, а ти забув вимкнути телефон, і раптом хтось із клієнтів додзвонився та питає, чи можна, наприклад, договір переробити або як там судове засідання пройшло.
>— Що спільного в юридичної компанії та війська? Щоб ви могли запропонувати впровадити у своїй компанії на основі вашого досвіду служби?
— Теж складно порівняти. Спільне, мабуть, те, що твоя робота може знадобитися в будь-який час доби. Щодо запровадження досвіду служби до цивільного життя — це ще більша увага на важливості командної роботи, коли кожен із команди може реалізувати свої сильні сторони та нівелювати слабкі.
— Чого не вистачає зі «звичайного» життя?
— Насправді якихось базових речей. Гарячий душ, побачити рідних інколи навіть звичайної рутини типу ранкової кави з колегами в офісі.
— Як оцінюєте допомогу волонтерів, наскільки складніше було б без них?
— Без волонтерів було б дуже складно. Особливо в перші 3 місяці. Перші бронежилети ми отримали саме від волонтерів. Теж саме й щодо тепловізорів, приладів нічного бачення, засобів зв’язку, турнікетів, генераторів. Щоб зрозуміти, наскільки нас виручала така допомога, наведу наступний момент — першу зарплату ми отримали лише в травні, до цього все спорядження або купувалося з власних запасів, або ж забезпечувалося волонтерами.
— Що вас мотивує та рухає щодня йти вперед і робити те, що ви робите зараз?
— Хороша річ — звичка. До всього звикаєш. Зараз служба — це робота, яку треба виконати, щоби повернутися до мирного життя.
— Чого б хотіли побажати людям у тилу?
— Вірити в ЗСУ та підтримувати один одного. Плюс тренуватися та здобувати корисні навички, бо, як показує досвід, життя — бентежне.
— У чому бачите перемогу України?
— Вихід на кордони 1991 року та розвал росії.
— Що найперше хотілося б зробити після повернення?
— Повернутися до звички, коли тобі знову комфортніше засинати на м’якому ліжку, а не на кариматі, розстеленому на землі чи підлозі.
Від редакції: Проєкт «Юристи в армії» — історії правників, які, незалежно від посад та регалій, взяли зброю до рук та стали на захист України. Ми переконані, що кожен, хто щось робить на користь української перемоги — на передовій чи в тилу, — по-своєму борець за незалежність України. Ми поважаємо кожну працю, яка наближає Україну до перемоги. Ми переконані, що юристів, які взяли зброю до рук, сотні, а може, й тисячі. Ми будемо вдячні нашим читачам за інформацію про правників, які можуть стати героями рубрики «Юристи в армії».
