Не варто шукати коренів такого святкування у православній традиції і не може бути мови про святкування дня Валентина православною церквою.
Про це повідомляє прес-служба Волинської єпархії ПЦУ з посиланням на інформацію ієромонаха Марка (Левківа).
На переконання священнослужителів, насамперед варто з’ясувати, кого вшановують в часі цих святкувань.
Так, православна церква у своїх богослужіннях згадує про трьох подвижників з ім’ям Валентин, які мученицьки закінчили своє життя у ІІІ столітті. Пам’ять кожного з них зокрема Церква відзначає 12 серпня, 19 липня і 7 травня. Але вважати винуватцем свята як «День Валентина» когось із них, відповідно до їх життєписів і традиції Церкви, немає ніякого підґрунтя. Тож пов’язувати це свято з православ’ям узагалі не варто.
Щодо католицької традиції, на яку посилаються шанувальники цього святого, то, за «Новою католицькою енциклопедією», Західна Церква знає принаймні двох святих Валентинів, які були обезглавлені в часі переслідування Християнства в один день: 14 лютого 270 року. Один був римським священиком, інший – єпископом Терні, поселення, розташованого за 60 миль від Рима (у Православ’ї їх пам’ять, відповідно, – 19 липня і 12 серпня). І тут те саме: у жодному разі не може бути аналогії між цими святими та сьогоднішньою традицією відзначення дня Валентина. Тобто можемо дійти висновку про нехристиянське коріння цього святкування.
Швидше за все, кажуть у єпархії, відповідає дійсності припущення, що тут є зв’язок із англійським фольклором (про зародження цього «свята» уперше згадується саме в Англії, у XIV ст.). Старовинні англійські легенди розповідають про те, що саме в лютому птахи добирають собі пару для літнього сезону. Саме це питання досліджував відомий англійський поет XIV ст. Чосер у своїй праці «Звичаї птахів», де вказує якраз на 14 лютого як на день такого парування. Згідно з нотатками цього ж поета, у зв’язку із цим, багато хто із англійців полюбляли писати у ці дні любовні записки і обмінюватися ними. З плином часу цю традицію «охристиянізували» – з’єднали з іменем одного зі святих, пам’ять яких вшановувалась цього дня, і надавали відповідного забарвлення історії його життя.
Поступово це стало традицією, і не лише англійців. У Франції цього дня ввійшло у звичай пропонувати руку і серце. Саме це відображено у французьких баладах XIV та XV ст. Згодом святкування почало поширюватися й іншими державами.
Ми ж, українці, приєдналися до нього наприкінці XX ст., сліпо копіюючи традиції іншого світу з його легендами, віруваннями та забобонами.
«Таким чином, одного з мучеників за віру Христову було перетворено на захисника закоханих, а день його мучеництва – на всезагальне свято радощів і гульок, що не схвалює ані православна, ані католицька Церкви.
Святкувати день святого Валентина – не гріх. Але все залежить від того, як проводити цей день. Якщо вшановуємо супутницю життя, даруємо їй квіти і все це в любові і заради любові, то церква благословляє таке свято і такі стосунки.
Християнська сім’я повинна присвятити День святого Валентина Богові. Побувати на Сповіді, прийняти Причастя, тобто з’єднатися з Богом, ну а в піст бути більш стриманим», — йдеться у повідомленні єпархії.
