Волинянка Катерина одружилася з коханим після того, як він, невдало пірнувши, пошкодив шийний відділ хребта і втратив змогу ходити. Вона місяць доглядала хлопця в лікарні, хоча всі прогнозували: «Походить два тижні і кине». Минуло два роки, як вони побралися…
Неймовірну історію кохання переповіла журналістка Катерина Зубчук у журналі «Так ніхто не кохав», — пише Волинь24.
ВОНИ ПОЗНАЙОМИЛИСЯ В СОЦМЕРЕЖІ
Олександр Романюк родом із села Сошичне Камінь-Каширського району, Катя – із Новокотова, що неподалік Луцька. А зустрілися вони, коли жили у Луцьку.
– Це було навесні 2016 року, – розповідає Катя. – Я «Вконтакте» (тоді ця соцмережа ще не була заборонена) виставила своє фото. Але підписалася як Аліна Кохана. За якийсь час ми почали з Олександром спілкуватися. А першу вже не віртуальну зустріч я все відкладала, хоч Саша і пропонував побачення. Врешті-решт воно відбулося.
На першому побаченні дівчина трохи ошелешила Сашка, бо він вперше почув її справжнє ім’я – Катя. Але оскільки у соцмережі було її фото, то він відразу зрозумів, що не в усьому сталася підміна.
Дуже скоро Катя зрозуміла, що то саме той хлопець, якого шукала.
Вона розповідає: «Одного вечора, прийшовши на побачення з квітами, він сказав «Я тебе люблю».
Дівчина відповіла іншими словами: «Я тебе обожнюю». Хоча «Люблю» з її уст тоді ще не прозвучало.
Одного разу в кафе-караоке Сашко замовив пісню у виконанні Павла Табакова «Ти – моя». У ній є такі рядки, які хлопець адресував Каті: «Ти – моя. Чуєш, тільки ти моя. Завжди будь поруч ти, не залишай, не йди. Ти – моя».
«ЗАЛИШ МЕНЕ… НАЩО Я ТОБІ ТАКИЙ?»
Через місяць – 17 липня 2016 року, у день народження Олександра, який відзначали на природі – у Боголюбах під Луцьком, де є ставок, іменинник захотів скупатися.
Він пірнув у воду один раз – і все…
Сашу витягнули на берег. Друг Богдан взяв його за ногу і… почув: «Я не відчуваю ніг».
В Олександра був пошкоджений шийний відділ хребта. Десять днів він пробув у реанімації на грані життя і смерті.
Лікарі спочатку не давали шансів на одужання. Думка була така: або виживе і буде інвалідом на все життя (навіть сидіти не зможе), або ще печальніше – помре.
«Залиш мене… Нащо я тобі такий? Не треба жертв. Не мучся зі мною», – сказав тоді Олександр Каті.
А вона відповіла: «Я тебе дуже люблю. Ти повинен одужати і бути сильним, вижити заради нашого кохання…»
ЗАНЕСЛИ В ОДІЯЛІ В ХАТУ І ПОКЛАЛИ НА ЛІЖКО
Цілий місяць Олександр лежав у відділенні нейрохірургії Луцької міської клінічної лікарні. І увесь цей час поруч із ним була Катя. Хоч медсестри казали: «Вона до нього походить два тижні і кине».
Через місяць після шпиталізації Олександра привезли додому абсолютно безпомічного – в одіялі занесли в хату і поклали на ліжко. Катя залишилася з ним. Назавжди…
Особливо пам’ятним для молодої пари став День святого Миколая. Олександр, Катерина і його батьки були у храмі Мильцівського монастиря, що у Старовижівському районі. А після повернення додому мама Сашка з’їздила в Ковель, де купила перстень, який вони до того на прохання Олександра вибрали з молодшим сином.
«Ти вийдеш за мене заміж?» – запитав, даруючи коханій перстень, Сашко.
У відповідь почув: «Так».
8 серпня вони вінчалися у храмі села Сошичне. Наступного дня в одному із ресторанів Ковеля зібрали гостей.
СВЯТО ПІСЛЯ ПЕРЕЖИТОГО
Сьогодні вони щасливі.
– Спочатку він їв тільки з ложечки, лежачи у ліжку, – розповідає дружина Олександра. – А тепер вранці ми вже удвох п’ємо на кухні за столом каву. Для когось це буденна річ, а для нас – свято після пережитого…
